У нас одна mriya

 

З першим вересня!

                          Вітаю, любий 11-Д!

Ось і настав цей день. 1 вересня – День Знань і старту нового навчального року. Хочеться побажати, щоб цей день не був причиною печалі, а запам’ятався довгоочікуваними веселими зустрічами, завзятим і дзвінким сміхом, новими цікавими знайомствами і пробудженням спраги до знань. Щоб сил і терпіння вистачило на весь прийдешній рік! Високих оцінок, легких контрольних, цікавих уроків і вірних друзів, з якими все, що було вже сказано, легко здійсниться!

Дорогі 11-класники! Пам’ятайте, ваша подальша доля – у ваших руках. Закладіть міцний фундамент для своїх майбутніх перемог. Саме в цьому році ви повинні визначитися з вибором професії, успішно пройти тестові випробування і вступити до ВНЗ.

Удачі!

Правила поведінки учнів під час дистанційного навчання.

 Дистанційне навчання здійснюється у двох режимах синхронному (всі учасники освітнього процесу одночасно перебувають у веб – середовищі) чи асинхронному (освітній процес здійснюється за зручним для вчителів та учнів графіком).

Пам’ятайте, у синхронному режимі усі учні долучаються до уроку (відсутнім можна бути тільки з поважних причин (хвороба, технічні причини),але потрібно заздалегідь попередити вчителя або класного керівника. Відсутність по хворобі підтвержується довідкою від лікаря, з інших причин – пояснювальною від батьків.

Правила поведінки на онлайн – уроці:

1.Навчаємось за розкладом.

2.Приєднуємось на уроки вчасно.

3.На аватарці фото учня, нік – його ім'я та прізвище. 

4.Вмикаємо мікрофон і камеру.

5.Коли вчитель пояснює,  мікрофон учня вимкнутий. Почнеться обговорення – і вчитель запропонує ввімкнути мікрофони.

6.Беремо участь в діяльності уроку.

7.Виконуємо завдання онлайн-уроку.

8.В чаті вести спілкування відповідно до теми, задавати запитання по суті уроку, дотримуватись культури спілкування.

9. Виконані роботи та завдання  приймаються до  встановленого часу (до наступного уроку, окрім випадків пов’язаних з форс-мажорними обставинами як  відсутність світла, інтернету тощо). Роботи, що надіслані із запізненням, можуть не прийматись вчителем. Якщо обов'язкова робота виконувалась на онлайн-уроці, а учень був відсутній, учень не може претендувати на оцінку високого рівня за цю роботу.

10.Коли звучить сигнал повітряної тривоги, вчителі припиняють урок, повідомляють дітей про тривогу та необхідність сховатися в  безпечному  місці.                                                        

Всім приємного і успішного дистанційного навчання!

З Днем Незалежності!!!

          32 роки Незалежності святкує наша рідна УКРАЇНА🇺🇦 

     

547 день великої війни, яка забирає наші домівки, наші сім’ї, наше щастя, наші життя. Але ми все ще незалежні та незламні. 

За останній рік нашої незалежності ми: 

🔹звільнили 18 887 км² території від російської окупації;

🔹поклали в землю 213 460 орків;

🔹повернули більше ніж 2000 наших полонених додому;

🔹атакували та підірвали Кримський міст; 

🔹долетіли дронами аж до москви, де русні реально стало «трєвожно»; 

🔹отримали передові комплекси ППО Patriot, та нарешті домовились за винищувачі 4 покоління F-16. 

Це наші маленькі перемоги, які ми дуже важко виборюємо кожен день. Я пишаюся своєю ненькою та дякую ЗСУ! Ми разом, ми сильні 🙏 З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, УКРАЇНО!

Безпека дорожнього руху.

 Життя людини має дуже велику цінність. А безпека на дорозі – це і є, насамперед, безпека життя. 

   Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій свідчать про кричущу ситуацію з безпекою дорожнього руху в більшості країн. За оцінками ВООЗ, якщо не вжити термінових заходів, аварії на дорогах стануть головною причиною смертності у світі, випередивши серцево-судинні захворювання та СНІД. Дорожньо-транспортні пригоди називають “убивцею № 1” у світі.

    За статистикою, щогодини на дорогах світу гине 9 дітей. У тридцятьох випадках зі ста їхня загибель пов’язана з їх власною неправильною поведінкою на дорозі, а не з помилкою водія. Прикро визнавати, але за рівнем смертності від дорожньо-транспортних пригод Україна посідає п’яте місце в Європі.  Найпоширенішим видом ДТП є наїзд на пішохода. На цей вид припадає до 50 % усіх ДТП.

    Часто діти потрапляють в ДТП із-за того, що під час переходу вулиці розмовляють по мобільному телефону або ж слухають в навушниках музику, оскільки у цей час розсіюється їхня увага та вони не у змозі контролювати ситуацію на дорозі.

   Автотранспорт вулицями рухається з різною швидкістю. Ситуація може змінюватись блискавично, і тому під час переходу вулиці необхідно постійно і уважно за нею спостерігати. Переважаюча кількість нещасних випадків з пішоходами, пасажирами трапляється саме тоді, коли вони поспішають, хвилюються, біжать. Вулиця оманлива: в цю хвилину немає жодного транспортного засобу, а через секунду він може непомітно виїхати з провулку чи з-за повороту.

    Перехід вулиці – це лише 10-20 секунд, і тому варто на цей час припинити розмови й уважно спостерігати за дорогою. Переходити дорогу треба тільки в місцях спеціально відведених для цього – це є пішохідні переходи (у тому числі підземні і надземні). Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїжджої частини у місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід оцінить відстань до транспортного засобу, що наближається, його швидкість та впевниться у відсутності небезпеки.     

Правила, які важливо знати:

 

• Зупинятися, перш ніж зробити крок на проїжджу частину;
• Перетинати дорогу тільки в зазначених місцях (біля світлофора, пішохідним переходом);
• Не переходити вулицю, почувши сигнал машин екстреної допомоги або спецмашин;
• Під час переходу вулиці подивитися ліворуч, праворуч і знову ліворуч; переконатися, що немає машин, і тільки після цього переходити вулицю;
• Триматися подалі від машин, що виїжджають заднім ходом;
• Ніколи не грати навіть на тихій проїжджій вулиці або дорозі;
• Не бігти через дорогу.
• Для переходу дороги треба знайти безпечне місце якомога далі від повороту;
• Не виходити на проїжджу частину дороги із-за перешкоди.

 

Основні правила для пішоходів:

 

1. Пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не ускладнюючи рух на велосипедах і мопедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому – по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху.
2. За межами населених пунктів пішоходи, які рухаються узбіччям чи краєм проїзної частини, повинні йти назустріч руху транспортних засобів.
3. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світловідбиваючі елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.
4. Організовані групи дітей дозволяється водити тільки по тротуарах і пішохідних доріжках, а коли їх немає – по узбіччю дороги у напрямку руху транспортних засобів колоною, але тільки у світлу пору доби і лише в супроводі дорослих.
5. Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності – на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.
6. Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.
7. У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами регулювальника або світлофора.
8. Перед виходом на проїзну частину з-за транспортних засобів, що стоять, та будь-яких об’єктів, що обмежують оглядовість, пішоходи повинні впевнитись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.
9. Чекати транспортний засіб пішоходи повинні на тротуарах, посадкових майданчиках, а якщо вони відсутні, – на узбіччі, не створюючи перешкод для дорожнього руху.

 

Пішоходам забороняється:

            а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;

            б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід;

            в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину;

            г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділююча смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження;

            ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов’язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

            д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.

Чорнобильська катастрофа…

 Річниця аварії на ЧАЕС: історичні кадри та головні факти про одну з найжахливіших катастроф

26 квітня 1986 року, 37 років тому, сталася одна з найбільших в історії людства техногенних катастроф - Чорнобильська. Вибух на четвертому реакторі АЕС став трагедією для усього людства, наслідки якої ми відчуваємо досьогодні.

Четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС було виведено на повну потужність 28 березня 1984 року. Він вважався найсучаснішим, але до катастрофи пропрацював лише два роки.

Після вибуху

Вибух на четвертому енергоблоці стався 26 квітня 1986 року приблизно о 01:23. На цей момент у реакторі було близько 200 т урану. Внаслідок аварії було зруйновано обшивку, через відсутність захисної оболонки у повітря здійнялися 60 т радіоактивних речовин. Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту – до 10 км. Ще 2 дні керівництво колишнього СРСР інформацію про цей вибух від світу приховувало. Пожежа на енергоблоці тривала 10 днів. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня.

Жертви та постраждалі

Радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху, накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й частину Югославії, Болгарії, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен. Внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби загинули 30 співробітників АЕС. 8,5 мільйона жителів України, Білорусі, Росії отримали в найближчі після аварії дні значні дози опромінення.

До кінця літа 1986 року з 81 населеного пункту України було евакуйовано 90 784 особи. У 1986-1987 рр. для переселенців побудовано 23000 будинків, 15000 квартир, гуртожитків, 800 закладів соціальної та культурної сфери. 2293 українських міст, селищ і сіл, населення яких складало понад 2,6 мільйона людей, виявилися забрудненими радіоактивними нуклідами. Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії. 

Чорнобильську атомну електростанцію повністю було зупинено 15 грудня 2000 року.

З днем народження, Кобзарю!

 День народження - це чудовий привід щоб дізнатися про людину більше!!!

                                  Біографія

Тарас Шевченко (25.02 (9.03) 1814 – 26.02 (10.03) 1861) – найбільший український поет, пророк нової української нації.

Тарас Шевченко народився на Київщині в селі Моринці (нині Звенигородського району Черкаської обл.) у родині селянина-кріпака. Він рано залишився сиротою – його мати померла, коли Тарасу було тільки 9 років, а через півтора року помер і його батько. Тарас навчався грамоті у місцевих дяків. Десь у цей час, у віці 10 – 12 років, у нього з’явився потяг до малювання.

В 1828 році поміщик Павло Енгельгардт вирішив, що Тарас має бути його дворовим слугою (козачком). В цій ролі він супроводжував пана під час його перебування у Вільнюсі (1828 – 1831 рр.) та у Петербурзі (від 1831 р.). У Петербурзі поміщик віддав Шевченка в науку до маляра Василя Ширяєва, яка тривала 4 роки. Пізніше Шевченко працював деякий час підмайстром у Ширяєва, зокрема при розмалюванні Великого театру (ці розписи не збереглися).

Далі в біографії Шевченка наступила пора чудес. Змальовуючи скульптури у Літньому саду, він познайомився із українським художником Іваном Сошенком, а через нього – з українським поетом Євгеном Гребінкою, мистецтвознавцем Василем Григоровичем, художником Олексієм Венеціановим. Найважливішим було для Шевченка знайомство з поетом Василем Жуковським, який був тоді вихователем спадкоємця російського престолу – цесаревича Олександра (майбутнього імператора Олександра 2-го).

Всі ці люди вирішили допомогти здібному кріпаку звільнитись. Енгельгардт забажав за Шевченка фантастично великий викуп – 2500 рублів. Щоб роздобути таку суму, Карл Брюлов намалював портрет В. Жуковського, який було розіграно в лотерею.

Після звільнення з кріпацького стану Шевченко отримав можливість поступити до Академії мистецтв, де він навчався у К. Брюлова. В Академії він навчався від 1838 до 1845 р., коли закінчив її із званням некласного художника.

В цей же час у Шевченка поруч із малюванням з’явилась нова творча пристрасть – віршування. Перший його поетичний твір – балада «Причинна» – було написано в 1837 році, і згодом він став класичним твором української літератури. До числа цих же класичних творів увійшли ранні поеми «Катерина» (1839) та «Гайдамаки» (1841).

В 1840 році в Петербурзі була надрукована невеличка збірка поезій Шевченка під назвою «Кобзар». Ця книжечка знаменувала початок нового – шевченківського – етапу в розвитку української літератури.

Якщо перші поезії Шевченка створені під впливом панівного в 1830-х роках романтичного козакофільства, то починаючи від 1843 р. тематика й тональність його поезії змінюється. В 1843 році Шевченко після 15-літньої перерви знову відвідав Україну і з новою силою відчув трагедію закріпачення колись вільного українського народу, втрату ним політичних і національних прав. Під дією цих вражень Шевченко перетворюється на речника потоптаних прав України. Його вірші були своєрідною програмою будівництва нової української нації, залишаючись при тому високо оригінальними літературними творами (не перетворюючись на римовані маніфести чи передові статті).

Переїхавши в 1845 р. до Києва, Шевченко познайомився тут з кількома молодими українцями – літератором Пантелеймоном Кулішом, поетом та істориком Миколою Костомаровим, учителями Миколою Гулаком та Василем Білозерським. На зустрічах вони читали вірші, говорили про Україну і торкались модного тоді питання про панславізм і про місце України серед слов’янських народів.

Для російських жандармів цього було досить, щоб звинуватити їх у створенні «Українсько-слов’янського товариства» (така назва фігурує в матеріалах слідства; в історіографії прийнято назву «Кирило-Мефодіївське товариство»). У березні – квітні 1847 р. члени товариства були заарештовані й допроваджені до Петербурга. 5 квітня 1847 р. на в’їзді до Києва заарештували й Шевченка, при цьому в нього забрали альбом «Три літа» з чистовими списками його нових політичних поезій.

Цей альбом, особливо поема «Сон» з гострою сатиричною картиною царської родини, стали основним доказом провини Шевченка. 30 травня 1847 р. імператор Микола 1-й затвердив вироки членам товариства. Шевченка було засуджено віддати у солдати. На проекті вироку імператор особисто додав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

За 9 днів Шевченка під конвоєм фельд’єгеря допровадили з Петербурга до Оренбурга, де йому визначили службу рядовим в Орській фортеці. Весь час перебування у солдатах Шевченко був змушений поневірятись по смердючих казармах. Хоча вирок передбачав для нього «право вислуги» і Шевченка кілька разів представляли до підвищення в унтер-офіцери, цього ніколи не сталось – залякані начальники боялись підписувати ці клопотання.

(Для порівняння: російський письменник Ф. М. Достоєвський в 1849 р. був засуджений до каторги, в 1854 р. переведений до війська рядовим, в 1855 р. підвищений до унтер-офіцера, в 1856 р. – до прапорщика, а в 1859 р. звільнений з примусової воєнної служби. Ті самі 10 років страждань, але Достоєвському, як росіянину і дворянину, була відкрита дорога до вислуги, яка була закрита для кріпака-українця Шевченка).

Сила Шевченкового спротиву зростала неначе пропорційно до тиску російської урядової машини: в 1847 – 1850 роках він, всупереч забороні, створив 145 поезій – чи не половину його поетичного доробку. Серед них – поеми «Княжна», «Царі», «Сотник», «Петрусь», і його поетична відповідь на царський вирок – поезія «N. N.»: «Караюсь, мучуся… але не каюсь!..»

В 1848 р. доля Шевченка трохи поліпшилась – він був призначений до експедиції з обстеження Аральського моря. Залишаючись формально рядовим, він мав робити зарисовки для експедиції. Ці зарисовки людей, природи і пам’яток стали першими зображеннями з території сучасного Казахстану.

Після завершення експедиції в 1849 р. Шевченко сподівався на нагороду і навіть на дозвіл малювати. Але російський уряд «винагородив» його у цілком своєрідний, чисто російський спосіб: в 1850 році Шевченко був знову заарештований і відпроваджений на службу до Новопетровського форту (на півострові Мангишлак в Каспійському морі). Там він провів цілих сім років.

Після смерті імператора Миколи 1-го і приходу до влади Олександра 2-го багато політичних в’язнів, в тому числі декабристи та учасники польського повстання 1830 – 1831 рр., були амністовані. Звільнено було тих, хто виступав проти царату зі зброєю в руках, але продовжували тримати в неволі Шевченка, який виступав зі словом. Клопотання про його звільнення тривали понад два роки, і тільки 24 липня 1857 р. він був звільнений.

«Воля» для Шевченка була обмежена, як виявилось, поліційним наглядом та забороною в’їзду до Москви та Петербурга, через яку він усю зиму 1857 – 58 років провів у Нижньому Новгороді. Лише у березні 1858 р. ця заборона була знята, і 27 березня 1858 року Шевченко повернувся до Петербурга. Зворотній шлях зайняв цілих дев’ять місяців – рівно в 30 разів повільніше, ніж шлях у неволю!

В Петербурзі Шевченко почав вправлялись в мистецтві гравюри і одночасно клопотався про перевидання своїх поетичних творів – хоча б тих, які були свого часу дозволені цензурою. Нове, побільшене видання «Кобзаря» вдалося випустити тільки в січні 1860 року. Звичайно, що про друк таких нових поем як «Неофіти» (1857) чи «Марія» (1859) тоді не можна було навіть мріяти (обидві поеми було надруковано тільки в 1876 році).

Дві мрії плекав Шевченко після звільнення – оженитись та оселитись у своїй власній хатині десь на Київщині, над Дніпром. Ці його мрії алегорично відбились у його гравюрі з характерною назвою «Сама собі в своїй господі» (1859). Він любовно малював різні проекти цієї хатини, мріяв, яку гарну майстерню він там буде мати… В 1859 році він приїхав на Канівщину, щоб особисто вибрати ділянку землі, але тут його спіткало нове лихо. Місцеві поміщики-поляки, не бажаючи мати такого неприємного сусіда, спровокували Шевченка на «крамольні» розмови, через які він був знову – уже втретє! – заарештований і змушений був виїхати до Петербурга.

Так само скрахували мрії Шевченка про одруження. Його намір оженитись із Ликерею Полусмак скінчився повним розривом (вересень 1860 р.), і невдовзі після того Шевченко захворів на серце. Ця хвороба, на яку тоді не знали ради, швидко прогресувала і звела його в могилу.

Шевченко прожив тільки 47 років і написав, порівняно із сучасними йому письменниками, небагато (для порівняння: зібрання творів О. І. Герцена виноситься на 30 томів, І. С. Тургенева – на 28 томів, тоді як літературна спадщина Шевченка не перевищує 6 томів сучасного друку). Подібна ситуація із малярською спадщиною: в ній майже відсутні твори в техніці олійного живопису, натомість рішучо переважають акварелі, рисунки олівцем та гравюри (а саме олійний живопис є визначальним при оцінці художника).

Але значення його творчості – колосальне. Шевченко підніс авторитет української мови і зробив її невідкличним символом українського народу. Він у зрозумілій формі сформулював політичний ідеал нової української нації і тому справедливо вважається пророком Нової України.

Міжнародний день рідної мови!

 Світова спільнота 21 лютого відзначає Міжнародний день рідної мови.             

 Як зазначається, сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

 За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім — російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11. В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний. 

 У 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів.

 Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».

 В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П». Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».

 В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

 Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

 Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» — «вороженьки».

Як повідомляв Укрінформ, Міжнародний день рідної мови був встановлений у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

 Історія дня, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році, цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення. 

 Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління. Варто нагадати, що згідно з Статтею 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова». Але в Україні є також і мови, які знаходяться на межі зникнення: зокрема, два діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови. В Україні рідній мові присвячене свято – День української писемності та мови, яке щороку відзначається 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.